Может, кстати иль некстати,
Иногда, по мере сил
Я читаю Твои знаки,
Словно книжку, что забыл.
Трудно буквы вспоминаю,
Правила, что знал не все,
Очень часто сомневаюсь,
Что умел читать вообще.
Иногда словно спросонья,
И на ощупь, как слепой,
Мне бы пригодился сонник,
Только вряд ли есть такой.
А бывает, все понятно -
Как картинку прилепил,
Словно кто подробно, внятно
Мне все это объяснил.
Вот пропущена страница,
Вот - оторван уголок,
То ли явно, то ли снится,
То ли дьявол, то ли - Бог.
То на третий раз доходит,
То понятно через раз,
То ль Учитель слишком строгий
И испытывает нас.
То заносит слишком в сложность,
То - в опасность упростить,
То я слишком осторожный,
То теряю быстро нить.
То в прострацию кидает -
Где же оси координат?
Под ногами почва тает,
Ни вперед и ни назад.
Мне б усердие утроить,
Повнимательнее быть,
Прочитать, понять, усвоить
И по этой книге жить.
То я знаю, как не знаю,
То не зная, знаю всё -
Книгу Жизни я читаю
Плохо ль или хорошо?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Конечно же хорошо! Господь загадывает загадки, ну а ты... уж, будь любезен,... докажи Ему свою дееспособность - разгадай. Комментарий автора: Да, уж...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
