Рождество. Уютный вечер. Я один…
Передо мной мой верный друг – камин
Он, видя грусть мою, согрел меня теплом
И поздравляет песней нежной с рождеством.
А на дворе трещит мороз и снег кружится
Народ идёт, и он желает веселиться
Да только мне не до веселья ничуть – чуть
Одолевает моё сердце трепет, грусть…
Беру я в руки Слово Божье – пью и ем
Передо мной Израиль древний, Вифлеем.
В хлеву огромном ни удобства, ни тепла
Дева Мария Сына Божья родила.
Младенец чудный, Он прекрасен – Царь Царей
Но не на трон воссел, а в яслях у дверей
Короны нет и вместо мантии солома
Да разве это царь с Давидового дома?
За дверью слышен шорох, стук – послы
С востока дальнего приехали волхвы
Открылись двери, входят и поклон
И сундуков с дарами слышен стук и звон.
Вот ароматом смирны, мяты, полон хлев
И цель достигнута, путь дальний одолев
Волхвы исполнили всё с простотою строгой
Назад отбыли, но другой дорогой.
Весь караван Младенцу честь воздал
В страну далёкую обратно зашагал
А Ирод ждал, когда вернутся во дворец
Но у истории совсем другой конец…
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 7894 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
